Андрій Гулий: “Щороку Україна втрачає до 100 млрд грн через трудову еміграцію”
Якщо подивитись на світову статистику за 2021 рік, виявиться що лише 25% компаній, які виходили на IPO, були прибутковими, говорить головний аналітик виробничого акселератору INDAX, директор заводу з виробництва сучасних електроустановчих систем та компонентів Plank Electrotechnic, а також експерт і суддя Українського фонду стартапів й Startup.Network Андрій Гулий.
Маючи серйозний досвід роботи в ІТ (розробник в SoftServe та Inoxoft, Product Owner в lifecell) – Андрій кілька років тому прийняв рішення розвивати кар’єру в екосистемі UFuture. Сьогодні він грає ключову роль при визначенні стратегії щодо участі компанії у нових виробничих проєктах.
Що сьогодні визначає підхід інвесторів до компаній, чи є відмінності від їх оцінки, умовно кажучи, десять років тому та в наш час?
– Раніше компанія обов’язково повинна була приносити гроші. Сьогодні ж інвестори цінують її ріст – наскільки швидко вона здійснює експансію, розширює команду, виходить на міжнародні ринки. В минулому році в команді було 10 чоловік, в цьому 50, в наступному 700 – ось що цінує інвестор. Тільки в перспективі від неї очікують ефективність та чистий прибуток.
Сенс у тому, щоб захоплювати перспективні ресурси, від хорошої команди до якогось виробництва, а гроші не мають значення?
– Гроші мають значення, але в ситуації надлишкової ліквідності – коли в руках індивідуальних інвесторів та компаній зосереджені величезні кошти для потенційних інвестицій – бум буде продовжуватись. Якщо ж ми подивимось на сфери, які капіталізовані найбільше, то всі вони пов’язані з ІТ.
Думаю, Україна теж повинна рухатися в цьому напрямку. Тобто розвивати ті ніші, де є найбільші перспективи для капіталізації: розробка програмного забезпечення, поєднання традиційних галузей з ІТ – агротек, фінтек, біотехнології. Все, що “тек”, потрібно розвивати. Ми можемо комбінувати ресурси, які вже є в Україні, з ІТ розробками. Наприклад, 20% нових компаній, які сьогодні приходять зі своїми ідеями чи першими прототипами в Український фонд стартапів, націлені на аграріїв. Технології можна масштабувати, розвертати по всьому світу.
Як ви обираєте стартапи у виробничому секторі? INDAX – по суті, перший в Україні, а можливо й в світі промислово-виробничий акселератор. В які проєкти ви інвестуєте?
– INDAX – це ініціатива Василя Івановича Хмельницького та проєкт UFuture. Ми знаходимо перспективні виробничі компанії, вивчаємо їхню поточну ситуацію, готуємо до зустрічі з інвестором, і якщо вони успішно захищають проєкт, в нього інвестуються так звані “розумні гроші”. Через 5 років гіпотетично можна говорити й про залучення міжнародних інвесторів, наприклад, ми можемо продати свою частку європейському учаснику. Якщо ж говорити про те, як ми обираємо проєкти, то нам подобаються сектори, які традиційно добре розвинені в Україні – це будівництво та продукти для будівництва, хімічна промисловість, полімери, машинобудування тощо. Люди щороку споживають все більше фізичних товарів, з’являється все більше нових ніш. Для виробників це величезне вікно можливостей.
Тобто споживання в світі не знижується? Ні пандемія, ні тренди на екологічність та помірковане споживання не змусили людей почати споживати менше?
– Споживання збільшувалось і буде збільшуватись далі – як за абсолютним населенням, так і за феєрією можливостей, яка відкривається перед людьми. 20 років тому в нас був значно менший вибір, ніж сьогодні. Ми живемо у світі, де немає автомобілів на 50 років – люди змінюють авто кожні 5 років. Люди не носять одяг по 20 років, а змінюють його щосезону. Це, відповідно, накопичує негативні ефекти – екологія, забруднення, відновлюваність ресурсів. Але є й позитивні – нові можливості для виробництв, які готові адаптуватися до швидких змін та під запити клієнтів. Amazon, AliExpress сьогодні дозволяють продавати мільйони товарів навіть для специфічних ніш.
Але чому в Україні ми сьогодні говоримо не про бум, а про занепад промисловості? З нашими технічними кадрами, вдалим розташуванням, потужностями..?
– Виробництво – специфічна сфера. Якщо порівнювати з невиробничою, то вона, по-перше, значно більш капіталомістка, по-друге, потребує більше часу. Якщо в Україні виробник може залучити кредитні кошти під 15% річних, то в сусідній Польщі – під 3%. При цьому компанія в Польщі отримає певні компенсації та пільги від держави. Таким чином час окупності виробництва в Україні набагато довший. Загалом ціна помилки у виробничій сфері значно більша, ніж в будь-якій іншій. І це головна причина чому багато підприємців не хочуть йти сюди. Ми маємо низку банкрутств виробничого сегменту в Україні.
"Ціна помилки у виробничій сфері значно більша".
Крім того, ми змагаємось з сильними технологічними країнами, причому як за кордоном, так і у себе вдома. На внутрішньому ринку український виробник абсолютно не захищений, ми конкуруємо тут на рівних з іноземними виробниками.
Тим не менш, ви вважаєте, що шанс України саме в висококонкурентних нішах?
– Я б сказав, що світ відкритий для українських товарів. І такі приклади, як, наприклад, охоронні системи Ajax – тому підтвердження. Ні логістика, ні конкуренція не є перешкодою, якщо ти робиш продукт світового класу. Тебе купують в будь-якій країні – від Австралії до Гренландії.
"Потрібно фокусуватися на типах продукції, які мають велику додану вартість. Тонна зерна і тонна охоронних систем Ajax – це абсолютно дві різні категорії продукції. І коли я говорю про сировинну економіку, то маю на увазі не тільки вирощування зерна, але й працю програміста на аутсорсі. Якщо ви можете капіталізувати свій бізнес в 10-100 раз – це приклад, який потрібно наслідувати".
Головні причини занепаду української промисловості сьогодні – вони які?
– Якщо ми зайдемо в будь-який виробничий цех в Україні, середній вік працівника складе 50+ років. У виробничих компаній в Україні величезний кадровий голод. Навіть якщо ми матимемо новітнє обладнання, через 5 років його не буде кому налаштовувати: немає ланцюжка передачі знань від механічних станків 1970-х років до сучасних. Водночас, ми фінансуємо технічних спеціалістів для інших країн. Як? Держава в свого технічного спеціаліста інвестує близько $23 тис., а він у 22 роки вирішує поїхати до Польщі. Це 100% втрати. Якщо дивитися на загальні тренди, ми можемо говорити, що Україна щороку втрачає до 100 млрд грн через трудову еміграцію.
Головні проблеми я б назвав такі:
- еміграція і старіння кадрів;
- відсутність підтримки з боку держави (ми фактично відкриті до всіх світових конкурентів);
- старий виробничий фонд, інфраструктура;
- високі податки і, як наслідок, перехід компаній в “тінь”.
А внутрішніх, особистих перешкод, які не дозволяють українським виробникам бути успішними – нестача освіти, стереотипи, можливо, необізнаність щодо ринків – немає?
– Я б сказав, що у власника бізнесу має бути дві основні функції: робити свій продукт і “продавати” свій бізнес. З першим розібрались, а в другому експертизи не вистачає. Власник повинен вміти працювати з інвесторами: пояснювати як буде рости його бізнес, які ніші займе. Якщо компанія приходить до інвестора, вона повинна говорити з ним мовою цифр: прибуток, маржинальність тощо. Ми, як мінімум, маємо й далі вчити виробничу сферу цим важливим для них навичкам – фінансам, аналітиці і тому подібне. Тому що всі ми в результаті будемо на глобальному ринку, і маємо оперувати зрозумілою всім термінологією.
Що може вивести українську промисловість з піке? Три ключових поради?
- Повноцінний запуск індустріальних парків.
- Зниження податкового навантаження з заробітних плат.
- Доступ до капіталу: як мінімум, збереження програми “5-7-9”.
Що ви можете сказати про роботу в Plank Electrotechnic, наскільки важко керувати виробничим об’єктом, колективом?
– По-перше, це вікова норма – мене вперше почали називати Андрієм Миколайовичем. Я відчув себе на 20 років старшим (сміється). Але тут це норма. По-друге, як я вже казав, це певна специфіка бізнесу. В ІТ ти можеш зібрати всі ноутбуки і на місяць поїхати працювати в Тайланд. У виробництві переїзд навіть у сусіднє місто займає місяці. Це складно, проблемно, кошторисно. Ти не можеш впроваджувати швидкі зміни, ти маєш бути менш толерантним до провалів. Якщо інвестор, вкладаючи в ІТ стартапи, на 9-ти з них може не заробити нічого, а на 10-му отримає х100, то у виробничій сфері справи так не ведуться. В INDAX 8 із 10 проєктів мають працювати за плановими нормами і рентабельністю; один проєкт може збанкрутувати, ще один може працювати без різких і позитивних змін.
"В стартапі ти можеш отримати кошти за ідею, а в реальному бізнесі ти отримуєш кошти тільки за досвід роботи в сегменті, за ефективність, прибутковість, завойовані ринки. Критеріїв, за якими фільтрується виробничий проєкт, значно більше".
Якісь позитивні новини для українських виробників, крім розширення споживання, ви бачите?
– Ми маємо 600 млн багатих людей з європейськими паспортами поблизу – це вікно можливостей. На тлі проблем з логістикою з Китаю ми можемо запропонувати свою бюджетну продукцію світу, можемо розміщувати потужності іноземних виробничих компаній у нас – це теж вікно можливостей.
Ми 30 років живемо в режимі, коли не можемо спланувати навіть наступний рік. Українці загартовані, швидко адаптуються, готові до змін. Якщо ми поїдемо в Європу, то побачимо там набагато більш спокійне життя. Там є стабільні зарплати, вільний доступ до капіталів, інфляція для них – якийсь дивний звір, якого вони бачили востаннє 10 років тому. Українському ж підприємцю потрібно змінюватися кожен квартал. І це велика перевага. Нам потрібно дуже швидко адаптуватися, наздогнати сусідів, і ми готові до цього марафону.
Спілкувалась Ілона Македон, пресслужба UFuture