Володимир Співаковський: «Криза – це драйв»
Президент Міжнародної корпорації «Гранд», автор 7 бестселерів про освіту та бізнес
На початку інтерв’ю Володимир Співаковський демонструє речі, якими пишається – найбільшою у світі колекцією пірамід — 1500 експонатів, та найбільшою у світі печаткою. В корпорації Співаковського освіта займає процентів 20. Серед його бізнесів — видавництво, інтернет, рекламне агентство Brand of the year.
Двічі рекордсмен Книги рекордів заснував першу в СРСР бізнес-школу ще в далекому 1988-му. Сьогодні взявся за запровадження у світі 5-зіркової освітньої системи.
Бренд? Брєд? Бренді?
«Це я завіз в Україну слово бренд. До мене в 1999 році слово бренд ніхто не знав. Питали — «Брєд?» «Бренді?» Через «е», через «є»? Як пишеться? Я привіз його з Америки. Побачив це і зробив з цього бізнес. Бренд року України»
«Я ріс дуже сором’язливим хлопчиком. Мене кілька разів виганяли зі школи. Спитаєте, за що? А тому, що коли вчителька якесь питання ставила, я завжди тягнув руку і завжди був першим і викрикував всі відповіді. Коротше, я заважав займатися в школі всім дітям».
Відтак з 3-го класу Володю перевели відразу в 5-й. Та сама історія повторилася і в сьомому, тож школу Володимир закінчив років у 15. В школі та університеті він вчився не зі своїми однолітками, бо був на 2-3 роки молодшим за всіх інших. «Мене не приймали ні в які компанії. Не запрошували на Новий рік, на дні народження. Бо я був «мєлюзгою», згадує Співаковський. Однак досягти успіху в житті Володимиру це не завадило.
Історія з Либіддю, або як розум замінює гроші
Закінчивши Одеський політехнічний інститут, Володимир пішов працювати програмістом у Чорноморське морське пароплавство. Досі пам’ятає назви усіх 380 кораблів. Його задача, як програміста, була мінімізувати затрати проходження кораблів по маршрутах. За 2 роки він заробив пароплавству 50 млн доларів. Тож його запросили в Академію наук. В аспірантуру. Інститут, в якому працював Співаковський, брав участь в розробці документації будівництва готелю Либідь. Коли його збудували, виявилося, що замість 29 мільйонів карбованців на його будівництво витратили менше. Освоїли не всі кошти! Це означало, що надалі урізатимуть фінансування проектним інститутам. А всім причетним до будівництва не видадуть премії і дипломи.
Володимир згадує, як врятував ситуацію: «Треба звернутися в художню майстерню, а в нас був завод художніх виробів, і попросити, щоб вони зробили якусь стелу чи барельєф, якийсь художній виріб, який можна на торець приліпити. Це художній виріб, він не розраховується по вартості цементу чи гіпсу». Так з’явилася ідея зробити горельєф у вигляді Либіді. «Оцінили у 372 тисячі карбованців, за місяць зробили, приліпили і всі отримали премії… Розум замінює гроші. Багато грошей треба було на придумування Либіді до цього готелю Либідь? Нуль грошей» — висновок Співаковського.
Перша в СРСР бізнес-школа
Однак здебільшого пропозиції молодого науковця не сприймали. Тож Володимир, здається, тільки і чекав указу, який дозволяв створювати кооперативи. «Я 5 років в цьому НДІ працюю, жодна моя пропозиція не приймається. Я пишу плани, розрахунки, все правильно роблю. А нікому це не треба. Це неможливо витримати!» Надворі був 1988 рік. Володимир, доцент крупного НДІ, написав заяву на звільнення, і заходився обдзвонювати друзів і знайомих у пошуках партнерів для нової справи. Всі відмовилися.
«Але в мене є риса характеру. Вона така. Я обожнюю ситуації, коли чогось немає, щось погано. І коли є криза. Хоч всередині, хоч ззовні. Тоді для мене це драйв. Я розумію, класно, що цього немає. Зроблю».
Співаковський замислився. Що він умів робити? Він був хорошим лектором, щоб послухати його, студенти стояли в проходах. Отож і вирішив вчити бізнесу тих підприємців, які тільки почали з’являтися в країні.
21 жовтня 1988 року він відкрив першу в СРСР бізнес-школу. Вона була не з дешевих – 2000 рублів за два тижні навчання. Слухачів вивозили у Пуща-Водицю, в орендований санаторій «Більшовик», де їх навчали 24 години на добу. Навіть вночі, під магнітофон. І жодних контактів з навколишнім світом – в тому числі і з родиною. Серед викладачів були головний бухгалтер «Укрінбанку», колишній радник голови Держплану, заступник міністра закордонних справ… Окрім економіки слухачів навчали природно розмовляти, переконувати, ходити, використовувати ефективні жести. А ще разом зі студентами бізнес-школи вони робили бізнес. «Я врятував меблеву промисловість країни у 90-му році. Я врятував Київ від голоду у 91-му році. Я щороку рятував якусь кризову ситуацію в країні» — з неприхованим задоволенням ділиться Співаковський.
Так, у 90-му меблеві підприємства припинили виробництво диванів через відсутність м’якого наповнювача. Співаковський зі слухачами своїх курсів привезли з Туркменістану 10 вагонів меблевої вати. Як першопрохідці, дістали 1000% рентабельності. А взимку 91-го, коли столиця через недолугі дії влади опинилася без борошна, знайшли спосіб завезти в Київ 30 ешелонів зерна. За час існування школи бізнесу було реалізовано близько 20 успішних проектів, в тому числі і міжнародних.
Контрабанда по Інтернету
Коли Співаковський вперше замовив товар через інтернет, забрати на митниці свої 25 упаковок чаю вигляді пірамід зміг не відразу. Адже що він міг відповісти на питання митників — чи є у нього контракт на отримання товару, затверджений міністерством зовнішньоекономічної діяльності, та ще й з печаткою Нацбанку України? Звісно, жодного контракту не було, і його ледь не звинуватили в контрабанді. Начальник митниці запропонував: «Ви повинні всю цю ситуацію описати у вигляді… законопроекту і спрямувати до Верховної Ради. Вони приймуть закон, складуть підзаконний акт і видадуть нам інструкцію. Тоді ми віддамо вам вашу посилку. У нас таких випадків ще не було. Ви – перший, хто купив товар по Інтернету».
Протягом місяця Співаковський підготував законопроект, передав у Верховну Раду. За якийсь час його прийняли. Але чай тоді Володимиру віддали, не дочікуючись законопроекту. Було вирішено попросити відправника спрямувати товар на не юридичну адресу, яку Володимир дав раніше, а на домашнюю адресу Співаковського.
Як знайти свою нішу на ринку
Бути спостережливим. У жовтні дорогою на Київський міжнародний економічний форум Володимиру прийшла ідея. Бізнес із мийкою вікон багатоповерхівок за допомогою… дронів. Нею відразу поділився з аудиторією освітньої дискусії. Сам Співаковський каже, що не конкурує з сильними світу цього. Він знаходить слабке місце на ринку. Займає його. І створює свою міні-монополію. Це вважає паролем успіху. Так сталося і зі шкільною освітою.
Будучи опонентом традиційної системи освіти, ще у 1988-му році Володимир Співаковський відкрив одну з перших приватних шкіл. Для своєї 6-річної доньки. У 2018 році школі-ліцею «Гранд» виповнюється 30 років. «У світі з системою освіти – катастрофа. Освіта навіть в багатій країні знаходиться в кризі. Це велика проблема. І я вирішив, що я можу вирішити цю проблему. Але я пішов далі. Я знайшов велику нішу в світі, яка ніким не зайнята».
Спершу він розробив унікальні методики вдосколалення середньої освіти, як зробити її цікавою та дєівою. Однак міркував: в світі існують мережі п’ятизіркових готелів, гольф-клуби, яхт-клуби і ресторани. Але ніхто в світі не придумав всесвітню глобальну мережу пятизіркових… шкіл. «Я розробив так звану п’яти- і вже навіть семизіркову школу. Мій проект брав участь у конкурсі, який організувала вдова Стіва Джобса Лорен Джобс. Увійшов у число фіналістів. Я брав участь у конкурсі в Гонконгу. А як виглядає школа – ось вона, перед вами».
Співаковський веде до надрукованого на 3D-принтері макета.
«Я придумав, як із бюджетної школи зробити високорентабельну. Строк окупності такої школи — три роки. Зараз вони проектуються в Катарі, Дубаї, можливо, буде в Гонконгу та Каліфорнії. В такій школі передбачений крупний науково-дослідницький центр, який розробляє освітні технології для всього світу… У мене патент в бібліотеці Конгресу у США – кейс-технології, якими користуються сьогодні в 12-ти країнах десятки тисяч учнів і вчителів. Тобто у нас в Україні це безкоштовно, а за кордоном платять. 600 кейсів. Нас вчили фізиці, хімії, математиці. Я перевертаю цю систему. Беремо якийсь предмет – не важливо – дрон, автобус, курточка, телефон. І розкладаємо його на фізику, на хімію, на бізнес».
Серед цих кейсів є і уроки щастя.
«Я ще з інституту розробив свої 10 життєвих цінностей. І всі їх штовхаю вперед. Не забуваючи про жодну. Якщо якась просідає, я її штовхаю. Сім’я, дружина, діти, гроші, подорожі, робота, хобі, харчування, здоров’я, оточення… Я налаштований одночасно і на процесс, і на результат. У мене комбіноване мислення. З дитинства привчив себе до таймінгу. Все робити швидко і переключати увагу».